На вулицях Хмельницького часто знаходять викинутих чи загублених тварин.
Наприклад, цуценят на смітнику чи дорослих собак з ошийником.
Розповідаємо реальну історію пса Бадді, якому журналістка vsim.ua шукає сім’ю.
Тема безпритульних тварин у Хмельницькому здається вічною. Все через те, що в кожному мікрорайоні, на кожній вулиці знайдеться чотирилапий, який живе на вулиці й не має своїх господарів. Виживають вони лише завдяки небайдужим людям. Ті їх годують, обробляють від паразитів, займаються стерилізацією та прилаштуванням собак в добрі руки. Таких хмельничан я, авторка цього матеріалу, знаю чимало. І саме їхні добрі серця допомагають зменшити кількість безпритульних собак і котів на вулицях міста. І при чому, зробити це гуманним способом.
Історія однієї собаки з ошийником, яка загубилася
Це була п’ятниця. Близько 20 години я поверталася додому з тренування. Тоді дощило й було вітряно. Осінь починала демонструвати свій характер. З-поміж численних калюж, біля мого дому стояв пес. На ньому був ошийник. На вигляд – не доросла собака, а цуценя. Окрас, як у звичайного пса без породи. Чорна морда і такий же хвіст. Лапки біленькі. А очі… Ті очі заглядали прямо в душу. Без перебільшень.
Відео дня
Бачивши перехожих, він підбігав то до одного, то до іншого. Наче намагаючись впізнати в них свого господаря. Підійшовши ближче, собака став стрибати, махати хвостом й навіть лізти цілуватися. “Голодний”, – перша думка в моїй голові. Поряд був магазин, тож не думаючи купила йому кілька сосисок. Їв з руки, що відразу дало зрозуміти про довіру хвостатого до людей.
Зважаючи на те, що на ньому був ошийник – це не дало сумніватися в тому, що він має господарів. “Може, загубився?”, – казали люди, які зупинялися, щоб подивитися на незнайому собаку в нашому районі. Тоді ж я дістала телефон і стала знімати собаку на відео. Зробила кілька фото. Тут же запостила їх на свою сторінку в Instagram. “Пес в районі Вудмолу. З ошийником. Допоможіть знайти господарів”. Текст був приблизно таким. Вже за годину цю stories поширило чимало людей. І навіть місцеві блогери, які мають багато підписників. Цей же допис я розмістила у Facebook. Поширення, лайки та коментарі. Проте жодних повідомлень про те, що цього собаку шукає господар.
Того ж вечора ще одна жінка з нашого будинку пофотографувала собаку й опублікувала фото у Facebook, в спільноті “Врятуй життя”. Жінка намагалася притримати тварину в під’їзді, бо ж всі сподівалися на появу власника. Проте вже на наступний ранок пес знову розгублено бігав у нашому дворі. Він не пропускав жодної людини, яка йшла повз. І, певно, все ще продовжував шукати господаря.
Втекти не можна залишити
Одна із небайдужих хмельничанок, яка дбає про долю безпритульних тварин, не оминула допис про собаку у соцмережах. Побачивши, що пошук його господарів не дає результату, вона знайшла для нього нову сім’ю. Сконтактувавши із нею, ми домовилися, що до їхнього приїзду я притримаю собаку в під’їзді. Так, разом із песиком ми просиділи на сходах близько години. За цей час я добре його роздивилася й помітила на ньому кілька кліщів.
Коли приїхала та сама небайдужа жінка, ми познайомилися. Новим потенційним господарем собаки був підліток, мама якого і розповіла, що сину дуже сподобався пес. Тож вона дозволила його прихистити. Щоправда, приїхати з хлопцем, аби забрати тварину, в неї не вийшло.
Отож, небайдужа жінка та підліток вирішили їхати із собакою у ветклініку. Все, аби зняти з нього кліщів та перевірити стан здоров’я. Поїхали у лікарню в Ракове. І здавалося, історія вже завершилася. Адже підліток з перших хвилин дуже турботливо ставився до тварини. Було помітно – прикипів. Проте склалося все значно сумніше, ніж хотілося.
Вже за кілька годин мені зателефонувала жінка, яка поїхала із підлітком і собакою у ветклініку. Розповіла – лікарі діагностували у тварини піроплазмоз (паразитарне захворювання крові у собак, переносниками якого вважаються кліщі, – прим. автора). Собаці стали ставити крапельниці. Тим часом новий господар тварин втік з клініки. Тож небайдужа жінка залишилася із собакою сам на сам.
Міг не вижити
Допоки тварині ставили крапельницю, ми разом із нею шукали для пса перетримку. Адже прокапати й випустити його назад на двір – не варіант. Не виживе. Обдзвонивши усіх знайомих волонтерів і навіть ветлікарів, всі казали одне – “Місця на перетримку немає, ані в притулках, ані в клініках”. Те саме й відповідали жінці, яка була тим часом із собакою у лікарні.
Як діяти далі й куди звертатися? Що в подібних випадках треба робити? Всі ці питання залишалися без відповіді в моїй голові. Як тут – телефонний дзвінок. Жінка каже: “Знайшла перетримку”. Після крапельниці собаку повезли в приватний будинок в Ружичну. Там його погодилися потримати на час лікування від піроплазмозу. Ціна – 250 гривень за добу, разом із їжею.
Вже за кілька днів нашому собаці стало гірше. Лікарі діагностували в нього ентерит (гостро протікаюча інфекційна хвороба, викликана парвовірусами, яка найчастіше трапляється в кишковій формі й рідко в серцевій, – прим. автора). Де він міг заразитися цим – не ясно. Проте факт залишався фактом. Собаку терміново потрібно було лікувати.
У соцмережах збирали гроші на лікування
Ціна однієї крапельниці близько 600 гривень. Плюс послуги таксі з твариною, туди й назад. На день все це обходилося майже в тисячу гривень. Отож, допоки жінка була в клініці з собакою, я відкрила в соцмережах збір грошей, розказавши всю цю історію. І люди відгукнулися.
Стали надсилати різні суми. Хтось 20, 50, 500 і навіть тисячу гривень. Так вдалося зібрати близько 8 тисяч гривень. Тож завдяки небайдужим в соцмережах собаку вдалося врятувати.
За час крапельниць ми перевезли тварину в інше місце на перетримку. Адже господар будинку в Ружичній боявся, аби ентерит не передався й іншим його тваринам.
Так, наш собака став жити на Озерній, в затишній квартирі. Його стали вигулювати тричі на день. Поступово він одужав. Став їсти. Врешті почав бути активним та грайливим.
Шукаємо сім’ю для Бадді
Тимчасові господарі на перетримці дали йому прізвисько – Бадді. Здавалося б, пес знову ожив і навіть полюбив тих, хто наразі надав йому домівку. Проте й на цьому історія не закінчується. Адже люди тримають його в себе лише тимчасово. Саме тому ми із тією небайдужою жінкою шукаємо для нього сім’ю. Тих, хто буде дбати та любити Бадді всією душею.
Аби знайти собаці новий дім, вже розмістили оголошення на різних платформах – olx, Facebook, Instagram. Допоки дзвінків щодо Бадді не було. Та ми дуже сподіваємося, що господарі для нього знайдуться. І йому більше ніколи не доведеться тинятися під чужим будинком в пошуках свого куточка.
Що робити, якщо знайшли собаку з ошийником чи цуценя на вулиці?
У зооспільнотах у Facebook сотні, а то й тисячі дописів про прилаштування тварин. Часто хмельничани повідомляють про викинутих в мішку цуценят на смітник. Або ж появу незнайомих собак у дворах. Що з цим робити, запитали у волонтерки й небайдужої хмельничанки Єлизавети Коляско. Вона прилаштувала в добрі руки близько 30 цуценят. А ще сприяла стерилізації дорослих собак.
Єлизавета ділиться правилами, як діяти, якщо знайшли на вулицях міста цуценят чи собаку з ошийником.
Не проходити повз.
Пофотографувати собаку й оприлюднити фото в соцмережах. Можливо, тварина загубилася і її шукають власники.
Притримати тварину в себе чи знайти для неї перетримку, допоки господарі не знайдуться.
Якщо ж сім’ї тварини немає – намагатися знайти для неї нову. Для цього – розмістити оголошення про пошук на різних платформах.
Дивитися перше правило цієї інструкції.
Волонтерка впевнена: якщо люди не проходитимуть осторонь безпритульних і намагатимуться їх прилаштувати – на вулицях Хмельницького буде значно менше знедолених душ.
Читайте також: “Пережили війну і знущання”: історії врятованих тварин у Старокостянтинові
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.